拓哥

Web3黑奴 | 每日空投+撸毛攻略 | AI工具实战 | 专注帮你少走弯路，赚点小钱💰

1,6 тис.Ви підписалися

1,2 тис.підписники

Новини

Я завжди вважав, що самі тарифи не дорівнюють торговельній війні. Підвищення тарифів, квоти, антидемпінгові заходи, захисні заходи — це поширені інструменти міжнародної торгівлі. Те, що справді перетворює ситуацію на «війну», часто полягає в тому, що одна зі сторін повертається до камери одразу після того, як опускається стіл переговорів, позиціонуючи себе як жертву, яку цькують. Кожен захищає свої галузі: США, ЄС, Японія, Китай і Індія мають власні субсидії, преференції у закупівлі та тарифні бар'єри. Єдина різниця в тому, що деякі люди наполегливо працюють, приховуючи промислову політику у технічних стандартах, державних закупівлях і субсидіях на НДДКР; інші ж наполегливо грають роль жертви, передаючи внутрішні питання дистрибуції зовнішньому конкуренту. У історії було багато таких драм. У 2002 році адміністрація Буша запровадила захисний тариф до 30% на імпортну сталь, стверджуючи, що це зроблено для порятунку сталеливарної промисловості. ЄС, Великобританія та інші одразу відповіли, погрожуючи підвищити податки на політично чутливі товари, такі як флоридський апельсиновий сік і текстиль Південної Кароліни, і подали позов проти СОТ. Врешті-решт СОТ постановила, що США порушили правила. Вітчизняні виробники також скаржилися на зростання цін на сталь, а також на збільшення витрат на автомобілі, побутову техніку та машини. До кінця 2003 року самі США скасували тарифи. Підсумовуючи, сталеливарна промисловість США не відродилася; нижче за течією почала сплачувати додаткові витрати, а ланцюг постачання продовжував обходити — ті, що мали б закуповуватися з інших країн, продовжували це робити, а ті, що мали б розширюватися в Мексику, Канаду та Південно-Східну Азію, не зупинилися. Пізніше, у 2018 році, адміністрація Трампа запровадила тарифи за «Розділом 232» на сталь на 25% і на алюміній на 10%, що спонукало ЄС, Канаду, Мексику та інші до відповідних заходів. Сюжет був схожим: ціни на сталь у короткостроковій перспективі різко зросли, американські сталеливарні компанії деякий час отримували прибутки, але витрати на нижчому ринку зросли, торговельні партнери відвернулися до третіх країн, а глобальні ланцюги постачання були відновлені. Дослідницькі оцінки свідчать, що такий тарифний захист приносить обмежені переваги для зайнятості сталеливарної промисловості, але збільшує витрати на виробництво нижче виробництва, що в довгостроковій перспективі знижує ВВП і зайнятість, потенційно скорочуючи сотні тисяч робочих місць. Іншими словами, митні удари можуть не гарантувати реальної перемоги; це радше політичний жест. Цей раунд більше орієнтований на голосування, ніж на економічну логіку. Сталь, алюміній, автомобілі та чипи часто зосереджені в кількох коливальних штатах або ключових округах. Політики мають показати працівникам Rust Belt «Я вас захищаю», навіть якщо весь ланцюг постачання не є економічно вигідним. Сталеливарна промисловість США створює лише кілька сотень тисяч робочих місць напряму, але мільйони використовуються нижче за сталеливарні підприємства. З додаванням тарифів сталеливарні заводи можуть отримати вигоду в короткостроковій перспективі, тоді як автомобілі, машинобудування та будівництво стикаються з дорожчими сировинними матеріалами. Тарифи швидко потрапляють у заголовки і стають більш «помітними», ніж субсидії, перепідготовка чи інвестиції в інфраструктуру. Але економічна логіка ставить питання: де порівняльна перевага? Хто несе витрати внизу? Чи будуть союзники відповідати? Чи буде ланцюг постачання обхідним? Логіка голосування запитує: хто більше жертва перед камерою, хто краще перетворить складні питання на «Вони скористалися нами». Ось чому я кажу, що самі тарифи — це не справжня торговельна війна. Справжня боротьба починається, коли вони повертаються до камери і кричать у неї, скаржачись, хто постраждає. Всі захищають галузь — хтось працює важко, хтось наполягає на дії. Тоді США і Великобританія були затиснуті у боротьбі за тарифи на сталь, але врешті-решт ніхто не отримав жодної переваги. Ланцюг постачання має зробити обхідний шлях. Тепер це більше залежить від голосів, а не на економічній логіці. Якщо у вас різні думки, поділіться своїми причинами.

RISC-V хоче бути сумісним з CUDA, але це звучить дивно. Справа не в тому, що відкриті набори інструкцій позбавлені амбіцій, але вони хочуть подолати стіну, яку Дженсен Хуанг майже двадцять років зварював разом із численними рядками коду та звичками розробників. Відтоді, як CUDA була запущена у 2006 році, минуло майже двадцять років, і офіційних розробників NVIDIA CUDA вже налічують мільйони, з такими шарами підтримки, як cuDNN, TensorRT, NCCL, OptiX і Omniverse. Справжньою проблемою ніколи не був один чип, а екосистема: якщо змінити апаратне забезпечення, код, бібліотеки, досвід налаштування та конвеєри розгортання можуть починати все спочатку. Якщо запитати будь-якого 3D-розробника, Arnold, Octane і Redshift фактично поєднують усі три рендерери з картами NVIDIA. Рендеринг GPU Arnold базується на NVIDIA CUDA/OptiX; OctaneRender давно орієнтований на CUDA; Хоча пізніше Redshift також підтримував Apple Metal, основні робочі процеси все ще покладаються на NVIDIA. Справа не в тому, що вони не хочуть підтримувати інших, а в тому, що у них немає вибору — підтримка AMD, Intel чи RISC-V означає переписування бекенду, переробку оптимізацій і переадаптацію купи плагінів, що комерційно невигідно. Тож прагнення RISC-V до сумісності з CUDA — це радше жест. Щоб справді досягти успіху, потрібно не просто перекласти кілька інструкцій, а й виконати PTX, SASS, драйвери, компілятори, математичні бібліотеки та адаптації фреймворків. Спільнота відкритого коду вже пробувала раніше — наприклад, ZLUDA колись намагалася запускати програми CUDA на не-N-картах, але витрати на сумісність, продуктивність і обслуговування були незручними. Покладатися лише на любов спільноти не може заповнити цю прогалину. Ринок контрактів у ранкові години має найнижчу ліквідність і водночас найпростіший для втручання — так само найтовстіші бар'єри екосистеми ніколи не подолаються за одну ніч. Ефект блокування CUDA є результатом двадцяти років постійного накопичення. Щоб обійти RISC-V, розробники спочатку мають пояснити, чому вони мігрують, хто несе втрати продуктивності після міграції та що робити з існуючим кодом. Можливо, я помилявся, чекаючи, поки мене доведуть неправильним.

Ще одна людина залишила коло кліматичної політики. Джон Кіолі Калуа, комісар Комісії річки Найробі, раптово переніс астматичний напад, займаючись особистими справами в центральному діловому районі, і не був врятований. Коли новина з'явилася, група на кілька хвилин замовкла, а потім усі продовжували публікувати посилання на зустрічі, котирування вуглецевого ринку та форми тендерів на проєкти. Коли ця новина надійшла, ринок залишився незмінним — не холоднокровним, але кліматична політика ніколи не керувалася однією людиною. Вона більше схожа на мережу: міністерства, донори, НУО, громадські організації, консалтингові фірми, банки, з людьми на кожному вузлі. Інституції, як Комісія річки Найробі, часто мають низку проєктів за лаштунками, таких як днопоглиблення річки, очищення стічних вод, неформальний ремонт житлових районів і розвиток вуглецевих кредитів, залишаючи обмежений простір для окремих комісарів для прийняття рішень. Але навпаки, втрата одного експерта означає більші труднощі у просуванні вперед. Наприклад, міжвідомий координаційний документ — він був знайомий із фінансовими результатами всіх сторін і міг бути завершений за два тижні; Якщо хтось інший візьме на себе керівництво, просто перерозподіл стандартів даних, вимог громади та термінів донорів може зайняти додатковий місяць. Кліматична політика не зволікає з турботами; тривожно постійно застрягає на історичних спадщинах, які ніхто не може чітко пояснити. Але коли йдеться про торгівлю, я давно засвоїв урок. Раніше, коли з'являлися схожі фундаментальні новини, я ставив стоп-лос і намагався зробити ставку на короткострокове падіння, але мене двічі обдурили: один раз, коли з'явилися новини, ліквідність була низькою, через що ціна миттєво порушувала стоп-лосс, а потім знову відступала; Інший випадок був, коли настрої відновилися наступного дня, і ціна змила коротку позицію. Я навіть не торкаюся короткострокових новин, чекаючи, поки великі гравці почнуть діяти першими. Якщо ринок не рухається, це означає, що цінова влада не в руках роздрібних інвесторів і не в цих HR-новинах. Якщо ви справді хочете діяти, спочатку перевірте, чи змінюються ціни на вуглець, нові енергетичні ваги та політичні потоки капіталу відповідно. Побачимось у коментарях, якщо маєте більше інформації.